Шановні колеги! Запрошуємо вас долучитися до дослідницького проєкту «Сексуальна корупція в українській вищій освіті», який здійснює д-р Олеся Житкова у співпраці з професором Робертом Гілландерсом.
У межах проєкту передбачено два формати участі:
- Фокус-групи (до 10 учасників), де ви зможете поділитися своїм баченням теми;
- Індивідуальні інтерв’ю з дослідницею.
Участь можуть взяти будь-яка повнолітня особа (18+) з України чи Ірландії, а осбливо — студенти, випускники, внутрішньо переміщені особи (18+). Дослідження не передбачає обговорення вашого особистого досвіду — лише ваш погляд на проблему.
Повний опис проєкту та умови участі — у долученому файлі.
Для реєстрації та запитань, будь ласка, звертайтеся до д-р Олесі Житкової:
📧 olesia.zhytkova@dcu.ie
Будемо вдячні за вашу увагу та можливе долучення!
Чому дослідження важливе
Чи знаєте ви, якими можуть бути неправомірні вигоди? Ми звикли уявляти корупцію як гроші, подарунки чи інші матеріальні «бонуси», але сучасні дослідження наголошують: сексуальна вигода також може бути формою хабара. Сексуальна корупція виникає тоді, коли людина, якій довірено владні повноваження, зловживає ними, щоб отримати сексуальні послуги або увагу. Це може відбуватися у взаємодії викладача зі студентом, керівника з підлеглою особою, наукового керівника із здобувачем чи будь-якого посадовця із заявником, який залежить від його рішення. Суть явища проста: коли доступ до оцінки, підпису, рекомендації, гуртожитку чи будь-якого іншого ресурсу стає «валютою» в обмін на інтимність – це класичний прояв корупції.
Проблема в тому, що таке зловживання часто не виглядає як звичний хабар. Воно маскується під «симпатію», «допомогу», «дружній жест», натяки або «взаємність». Але межа проходить там, де в гру входить влада і можливість впливати на чужу долю: доступ до освітніх послуг, можливість продовжувати навчання, отримати бал, стипендію чи навіть просто уникнути додаткових перешкод. Саме тому сексуальна корупція є однією з найбільш токсичних форм зловживання. Вона руйнує не лише принципи доброчесності, а й людську гідність, створює атмосферу страху й залежності, підриває рівність і справедливість у середовищі, де всі повинні мати рівні шанси.
Чому ж тоді про це так мало говорять? Тому що для багатьох людей тема виглядає або соромною, або «надто делікатною», або такою, де «краще не лізти». Дехто навіть сумнівається, чи можна це вважати корупцією. Але важливо розуміти: відповідальність лежить виключно на тому, хто має владу та використовує її для тиску чи маніпуляції. Людина, яка опиняється у вразливому становищі, не винна ні в чому. Мовчання ж лише дозволяє таким практикам укорінюватися.
Саме тому університети впроваджують політики доброчесності, створюють канали повідомлень про порушення та працюють над тим, щоб кожен розумів: будь-які сексуальні натяки, пропозиції чи вимоги, пов’язані з оцінюванням, прийняттям рішень або доступом до ресурсів, є корупційним правопорушенням. Це не «особисті стосунки», не «симпатія» і не «взаємна домовленість» – це зловживання владою.
Отже корупція – це не завжди про гроші, а «неформальні пропозиції» – не завжди про романтику. Коли інтимність стає «ціною питання» за доступ до освітніх можливостей, це порушення закону і принципів доброчесності. І наше завдання як університетської спільноти розуміти це, визнавати це і діяти, щоб такі випадки не залишалися у тіні.
